пʼятниця, 15 квітня 2011 р.

Лідер Української Альтернативи завітав до Бердичева

Полегшення комунікації між людьми завжди пришвидшували прогрес спільноти. Спочатку головною умовою успішного комунікування була дорога. В наші дні, подібним інструментом став Інтернет. Наш сьогоднішній гість зумів поєднати у собі і перше, і друге. Володимир Кухар повертався на столицю з давнього українського міста знань - Острога. АРТ+ випала нагода поспілкуватися з людиною, котра вперше в історії України намагається об’єднати людей з різних куточків України, але зі спільними поглядами на подальший шлях України за допомогою… Інтернету. 
Отож, розкажіть пане Володимире про те, як виникла ідея об'єднання та загалом як усе розпочалось?
Ідея визрівала у дискусіях в інтернеті і виникла на початку травня минулого року. Це відбулося на хвилі шоку, яке переживала значна частина суспільства від перших місяців правління президента Януковича. І раніше через інтернет люди шукали однодумців, але соціальні мережі, які заохочують участь у людей під справжніми іменами, дали для цього якісно нові можливості.
Коли емоції били через край після підписання Харківських угод щодо аренди бази Чорноморського флоту Росією до 2042 року, я написав невеликий текст і розіслав його кільком товаришам, з якими познайомився у соціальній мережі Фейсбук. Ми, люди, які раніше одне одного не знали, утворили закритий майданчик в Мережі для спілкування.
Об’єдналися довкола досить емоційного тексту, який складався з Символу віри – підбірки цінностей, і Пріоритетів – підходів до засад суспільства і держави. У цьому тексті на неповні чотири сторінки було багато чого незавершеного, навпроти деяких тез стояли знаки питання – як запрошення до дискусії.
Цей текст я і колеги продовжуємо використовувати як тестові тези при вступі нових учасників до закритої гугл-групи Українська альтернатива. Згодом, у процесі дискусій, він став коротшим, краще структурованим, але продовжує залишатися набором тез, маніфестом, який ми зараз називаємо Символ нашої віри.
У вересні нас набралася перша сотня. Зараз нас - більше двох сотень. Ми хочемо здійснити те, про що у нашій країні два десятиліття говориться, але що й не починали робити – боротьбу з корупцією, реальні реформи те, що реально вдалося сусідній Грузії.
Я пишаюся тим, що у нас кожен п’ятий учасник Групи УА отримав освіту на Заході. Сьогодні у нас чотири місцевих осередки – у Запоріжжі, Львові, Луцьку, Києві. На чотирьох керівників цих осередків маємо шість європейськи дипломів, і не таких як у депутата Зварича. 
Чи багато, на Ваш погляд, активних громадян в Україні? 
Активних громадян в Україні і світі не надто багато. Правда, у європейських країнах, в яких розвинуті традиції ремісничих цехів, міського самоврядування, самоуправління та культурного розвитку у церковних парафіях ініціатива більше вітається. У нас же ініціативність за часів СРСР, як відомо, не заохочувалася – «не висовуватися» було найбезпечнішою життєвою стратегією. Та й історично Україна, яка стоїть на цивілізаційному перехресті і чимало потерпала від конфліктів та навал, була добрим грунтом для розвитку обережності та підозірливості в громадянстві – але аж ніяк не ініціативи.
Але були приклади, коли терпіти було вже несила і люди козакувати. Усю відповідальність брали на себе, самі формували структури самоуправління.
Активних в громадському житті людей в Україні мало – нехай 10-15 відсотків. Часто ці люди належать до кількох громадських організацій одночасно. Але вони є. Переконавши активний елемент суспільства, а головне – його «золотий ресурс», середній клас який поки що вичікує, накопичує багаж утисків, який рано чи пізно вибухне. Організований середній клас обов’язково спрацює і дасть нову, сталу якість. 
Розкажіть, будь-ласка, про себе читачам АРТ+. 
У цьому році мені виповниться 40. Народився у робітничій сім’ї на Тернопільщині. Найцікавішим своїм досвідом у роботі вважаю державну службу – займався зв’язками зі ЗМІ для центральних органів виконавчої влади три роки у 90х роках і чотири роки після Помаранчевої революції. Держслужбу багато і заслужено критикують. Але якщо ставитися до роботи серйозно, вона дає відчуття причетності до якоїсь суспільно важливої місії. Працював також в неурядових організаціях, у виборчих кампаніях на мажоритарних округах.
Закінчив історичний факультет Львівського університету. Маю ступінь магістра політології від Центральноєвропейського університету (Будапешт), Центру європейських досліджень Університету Фрідріха-Вільгельма в Бонні. Цікаво було не лише навчатися, але й спілкуватися у багатонаціональних середовищах. 
Ось Ви часто подорожуєте історичними місцями України. Як Ви вважаєте, наша держава дійсно розколота чи це витівки «заморських» політтехнологів? 
Наша держава дуже різноманітна. А яка з держав однакова у всіх частинах? Люди повсюди у світі вчаться поважати одне одного і жити разом.
Минулого року я був в Одесі – мій однокурсник по Боннському університетові, німець, віднайшов там своїх віддалених родичів. Навіть при тому, що політичні погляди з людьми, яких я тоді зустрів у Одесі, були різні, жодного разу не виникло конфлікту чи хоча б напруги.
Конфлікти штучно нагнітають для мобілізації електорату, а оскільки вибори у нас мало не щороку, то країну постійно тримають у напрузі, натискають на болючі нерви. Оскільки країна у нас незаможна, то розбурхувати емоції вдається дуже легко. Спекулюючи на незадоволенні нічого доброго не побудуєш. Це повинні розуміти й ті, хто намагається маніпулювати суспільством. Адже бумеранг може вдарити і по них, причому – боляче! 
Дякую за цікаву розмову. Впевнений, що у Вас усе вдасться, адже Україна у нас одна і іншої ми не маємо. Треба активізовуватись та працювати, бо сучасні обставини в державі оптимізму не сприяють. Тому вибору, по суті, ми не маємо.

Олексій Побережний
"АРТ+"

Немає коментарів:

Дописати коментар


загрузка...